Лине Костенко - 85

[Владимир М.]

Сегодня выдающейся украинской писательнице, поэтессе-шестидесятнице Лине Васильевне Костенко исполнилось 85 лет. Из того, что когда-то учили в школе, вспоминается такое стихотворение:

 

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

 

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, — час.

А ми живі, нам треба поспішати.

 

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

 

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

 

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

 

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Изменено 19 марта, 2015 пользователем Владимир М.

[Владимир М.]

Нашел это стихотворение на русском языке в переводе некоего Олега Максименко:

 

Жизнь не приемлет сути корректур,

Навязывая заданность галопа.

Померкла позолота Помпадур,

А, значит, мы живем после потопа.

 

Знать не дано, что будет после нас,

В какой наряд оденется природа.

За часом стрелки отбивают час,

Мгновенья поглощая до ухода.

 

А мы тенями грешными пройдем,

Не выполнив свое предназначенье,

Бездонности небесный окоем

Оставив наблюдать лугов цветенье,

 

Леса чтобы не вымерли, как тур,

Гранита слов не раскрошились груды.

А жизнь - она идет без корректур,

И как напишешь, так оно и будет.

 

Но ты не бойся за горбатость фраз,

И не беги целительных прозрений.

И правды горькой, что спасает нас,

И половодий грустных откровений.

 

Но бойся чью-то душу обмануть -

Ты встроишь зло в цепочку поколений…

[Владимир М.]

У Лины Костенко есть есть цикл "Давидові псалми". Это, с одной стороны, поэтическое переложение библейских псалмов, а с другой - стихи, отображабщие советскую действительность, ту эпоху, когда они были написаны, а это, если не ошибаюсь около 1980 г.

 

 

Псалом 1

 

Блажен той муж, воістину блажен,

котрий не був ні блазнем, ні вужем.

 

Котрий вовік ні в празники, ні в будні

не піде на збіговиська облудні.

 

І не схибнеться на дорогу зради,

і у лукавих не спита поради.

 

І не зміняє совість на харчі, -

душа його у Бога на плечі.

 

І хоч про нього скажуть: навіжений,

то не біда, - він все одно блаженний.

 

І між людей не буде одиноким,

стоятиме, як древо над потоком.

 

Крилаті з нього вродяться плоди,

і з тих плодів посіються сади.

 

І вже йому ні слава, ні хула

не зможе вік надборкати крила.

 

А хто від правди ступить на півметра, -

душа у нього сіра й напівмертва.

 

Не буде в ній ні сили, ні мети,

лиш без’язикі корчі німоти.

 

І хто всіляким ідолам і владам

ладен кадити херувимський ладан,

 

той хоч умре з набитим гаманцем, -

душа у нього буде горобцем.

 

Куди б не йшов він, на землі і далі,

дощі розмиють слід його сандалій.

 

Бо так воно у Господа ведеться -

дорога ницих в землю западеться!

 

 

 

Псалом 16

 

Єдиний Боже! Все обсіли хами.

Веди мене шляхетними шляхами.

 

І не віддай цим людям на поталу, -

вони вже іншу віру напитали.

 

Одплач в мені, одплач і одболи, -

вони ж моїми друзями були!

 

 

 

Псалом 22

 

Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!

Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!

 

Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?

Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш луною?

 

Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?

Наші ж батьки Тебе кликали - і Ти до них відгукнувся.

 

Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.

Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.

 

А я - ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.

Я - посміховисько людське, бидло поміж народів.

 

Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.

Немає у мене війська, немає у мене пророків.

 

Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.

Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.

 

Я ж, як вода, розлитий, душу мою загидили.

Серце, як віск, розм’якло, з нього виліплять ідолів.

 

М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння,

язик моєї розпуки спалив моє піднебіння.

 

Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,

обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.

 

Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.

Чому ж Ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!

 

Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,

душу мою, одиначку, із лап собаки скаженого!

 

Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком -

прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!

 

Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, -

на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!

 

Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?

Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.

 

Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.

Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!..

Изменено 29 апреля, 2015 пользователем Владимир М.